Про нас у газетах та на телебаченні
Журналісти з ITV Granada відвідали школу в день перегляду українського фільму 15 листопада 2025
Українські діти запрошені на кіномарафон як нагадування про їхню культурну спадщину
Granada
Неділя 16 листопада 2025
Наша кореспондентка Мел Барем відвідала другу за величиною українську школу у Великій Британії, щоб дізнатися більше.
Цими вихідними по всій країні відбувалися кінопокази, щоб нагадати українським дітям про дім. 38 показів проходять у 30 містах Великої Британії, і майже 300 українських дітей у Манчестері були запрошені на один із таких кіномарафонів цього вікенду. Захід був організований до Всесвітнього дня дитини, і відбувся у суботу, 15 листопада.
Втікаючи від війни в Україні, діти були змушені починати життя заново тут, на північному заході Англії, а це означає, що їхню мову та культуру дедалі важче зберігати в пам’яті.
Юлія Іванова, координаторка проєкту «Культура проти війни» у Великій Британії, сказала:
«Цей марафон приносить відчуття дому дітям, які зараз живуть у Великій Британії, допомагає їм почуватись упевненішими, у більшій безпеці, більш пов’язаними одне з одним і зі своїм домом».
Однин із ученнів Школи Українознавства імені Тараса Шевченка зазначив: «Я думаю про дім щосекунди. Я не можу забути, моя сім’я там. Дуже важливо пам’ятати про людей, які досі в Україні, і підтримувати їх емоційно».
Директорка школи імені Тараса Шевченка Катерина Тишкул каже, що це було не лише весело, а й пізнавально:
«Такі фільми показують нам, як усе було насправді у минулому, і ми раді, що участь бере не лише наша школа.
І це дуже важливо для нас – бути пов’язаними з іншими українцями, які перебувають у Сполученому Королівстві».
Повний текст статті читати тут.
Інтерв’ю директорки школи Катерини Тишкул Українському UA: Українське радіо. Львів
Єдина свого роду школа в Манчестері розвивається швидкими темпами – але з дуже сумної причини
Софія Федечко
Онлайн журналістка
Останній день семестру в українській школі Манчестера, і він відзначається церемонією «останнього дзвоника». Учні, вчителі, батьки тут, щоб приєднатися до святкування, усі вдягнені у свої найкращі українські сорочки, або, як їх кличуть, «вишиванки».
Для святкування багато приводів, включно з семидесятим ювілеєм школи. Цілі покоління українців у Манчестері приходили сюди навчатися в суботню школу. Але більшість колишніх учнів, як я, ледве впізнали би школу сьогодні.
Для нас не було церемонії «останнього дзвоника». Нам вручали сертифікат і відправляли насолоджуватись літніми канікулами. Нас заледве вистачало, щоб заповнити великий зал в Українському культурному центрі «Дніпро» в Cheetham Hill, де базується школа, але тепер це лиш стояча кімната, де я спостерігаю за щирими промовами, віршами, танцювальними номерами, слайд-шоу та піснями, які виконують учні наприкінці урочистостей.
За останню пару років, школа зросла майже втричі, і вона налічує понад 200 учнів. Їх так багато, що школа змушена працювати у дві зміни, а на автостоянці були створені додаткові класні кімнати, щоб розмістити зростаючу кількість. І хоча це безумовно те, що варто відзначити, цьому є сумна причина, звісно, війна.
